Брюс Вілліс. Емоційний мачо Голівуду

Якщо йдеться про Брюса Віліса,то в уяві постає майже одразу постать такого собі мачо-супер-героя, мускулястої зірки. Почасти це правда, але тільки почасти. У реальності все складніше й цікавіше.
Отже, спочатку суха інформація. Волтер Брюс Віліс (англ. Walter Bruce Willis) – американський кіноактор, продюсер і музикант німецького походження.
Один із найвисокооплачуваніших акторів Голлівуду. Всесвітню популярність здобув завдяки ролі поліцейського Джона Макклейна в серії фільмів «Міцний горішок», а також грі у таких стрічках, як «Смерть їй личить» (1992), «Кримінальне чтиво» (1994), «Два-надцять мавп» (1995), «П’ятий елемент» (1997), «Армагеддон» (1998),«Шосте почуття» (1999), «Невразливий» (2000), «Місто гріхів» (2005),«Щасливе число Слевіна» (2005),«РЕД» (2010).
Народився 19 березня 1955 року в Ідар-Оберштайні (Західна Німеччина) в сім’ї американця і німкені. Його батько Девід був американським солдатом. У 1957 році, по тому, як закінчилася його служба в Збройних силах, сім’я повернулася до Нью-Джерсі. У Брюса, старшого з чотирьох дітей, було досить бурхливе дитинство. Він заїкався. Хвилювання буквально позбавляло його мови. Аби побороти свій дефект, юнак записався до шкільного театрального гуртка. Саме там йому й сподобалося виступати на сцені перед великою аудиторією.
Навчання в середній школі він поєднував із членством у драматичному гуртку, де брав участь у виставах за творами Шекспіра і Теннессі Вільямса. Незабаром Віліс закінчив Монклерський державний університет, після чого перебрався до Нью-Йорка, де перебивався випадковими заробітками в барах і щосили прагнув потрапити на сцену. Працюючи барменом, він випадково зустрівся з режисером кастингу, який шукав виконавця на епізодичну роль бармена.
Слава прийшла не одразу – Вілісові довелося кілька років грати в маловідомих театрах і виконувати епізодичні ролі в телевізійних постановках, перш ніж на нього звернули увагу і запросили до телесеріалу «Детективне агентство «Місячне сяйво» (1985–1989). Усі, хто бачив цю дотепну сагу про ексцентричних приватних детективів, мусять погодитися, що Брюс – природжений комік, вміє смішити і бути смішним. Проте завоювати світ йому судилося в геть інакшому амплуа.
У 1988 році він несподівано знявся в бойовику «Міцний горішок» – і влучив у яблучко. Образ брутального, нахабного і незламного поліцейського Джона Макклейна мало того, що супергероя, а ще й супергероя з людським характером і власними слабкостями, припав масовому глядачеві до душі, бо ця ніша просто не була заповнена на той час. У підсумку син з напівмігрантської родини став світовою зіркою та мільйонером і згодом знявся ще в чотирьох фільмах циклу «Міцний горішок».
А втім, у популярності завжди дві сторони. Макклейн мало не вбив Віліса-виконавця, оскільки тепер його хотіли бачити винятково в ролях лютих мачо-самітників. Ці роботи приносили добрі гонорари, але акторства як мистецтва в них лишалося обмаль. Виходів було два: шукати нестандартні авторські проекти або грати все того ж куленепробивного лицаря. У1990-х Брюсові вдавалося і перше, і друге. Наприклад, однією з його вершин стала роль боязкого і піддатливого пластичного хірурга в чорній комедії “Смерть їй личить” (1992) – дещо божевільної стрічки про двох леді, які прагнуть зберегти свою красу, навіть поставши з мертвих.
Наступний спалах – знамените й легендарне “Кримінальне чтиво” Квентіна Тарантіно (1994). У стрічці Вілісові завдяки правильно поставленому від режисера завданню вдалося сумістити обидва своїх амплуа, зігравши чергового пафосного вояку – боксера Буча – за явно комедійних обставин, коли він у раптовому запалі гуманності рятує свого лютого ворога – боса мафії від зґвалтування. Тарантіно зміг використати маскулінну нарваність Віліса так, аби загальний ефект від всієї ситуації був, безумовно, іронічним. Власне, участь у “Чтиві” забезпечила всіх учасників кінематографічним безсмертям.
Проте слід повторити, для нашого хлопця 1990-ті стали справді урожайним десятиліттям. Уже 1995 року він знявся аж у трьох фільмах: у спільному проекті Тарантіно та Роберта Родрігеса “Чотири кімнати”, в третьому “Горішку”, а головне – у фільмі, що майже одразу здобув славу культового – в “Дванадцяти мавпах” британського візіонера Террі Гільяма. “Дванадцять мавп” – це виразно песимістична за сюжетом і воістину шалена за візуальним наповненням антиутопія про Землю майбутнього, на якій вірус викосив більшу частину людства. Віліс грає карного злочинця Джеймса Коула, який, закинутий до наших часів, безуспішно намагається відвернути катастрофічну епідемію. Ця роль – одна з найкращих у репертуарі актора. Він тут і сильний, і шалений, і тендітно-вразливий – дійсно трагічна, навіть трагікомічна постать.
В 1997 році Віліс упершее вийшов за межі голлівудської індустрії, і ці вакації стали черговою главою його професійного самоствердження. В «П’ятому елементі» Люка Бессона він знову грає такого собі розбишаку, тільки цього разу не поліцейського, а таксиста і коханця героїні Міли Йовович за сумісництвом. Звідкіля в таксиста навички рукопашного бою та швидкої влучної стрільби – то вже питання другорядне, головне, що тут йому, як у його найкращих роботах, вдається ідеально суміщати комізм і маскулінність. Геть інакший настрій в екранізації роману Курта Воннегута «Сніданок для чемпіонів» (режиссер Алан Рудольф, 1999). Він, власне, починається геть нетипово – зі спроби героя, бізнесмена Двейна Гувера накласти на себе руки. Ніколи ще глядачі не бачили такого Віліса – невротичного, слабкого, на межі розпачу; та все ж його персонаж знаходить свою частку надії в житті. Так само лірична роль в актора у геть інакшому фільмі – містичному трилері «Шосте відчуття» (1999), де він – фахівець із дитячої психології Малькольм Кроу, якому випало рятувати дитину з парапсихологічними можливостями і протистояти потойбічним загрозам.
Початок нового століття не приніс рівнозначних досягнень.Але вже в середині 2000-х на допомогу прийшов старий приятель ще з часів «Чотирьох кімнат»: Роберт Родрігес задіяв Брюса спочатку у феноменальній екранізації коміксу Френка Міллера «Місто гріхів» (2005), а потім у хорорі «Планета страху» (2007). Причому в «Місті гріхів», як це й трапляється в найкращі моменти Вілісової кар’єри, він суміщає емоційну відкритість із хваткою справжнього вояки, граючи кришталево чесного детектива в наскрізь прогнилому місті, який накладає на себе руки, аби захистити опікувану ним дівчину.
Це все – лише мала, але, мабуть, найпомітніша частина переліку ролей. Звісно, є ще купа фільмів, що стали хітами, де Віліс інколи навіть цілком успішно й точно перевтілюється на лиходія («Облога», «Шакал»), але здебільшого це все ж таки постаті бійців та ефективних менеджерів («Меркурій у небезпеці», «Армагеддон», «Заручник»).
Кіно не є єдиною пристрастю Брюса. Він відомий як учасник блюз-групи The Accelerators, де грає на губній гармоніці, також музикує сольно – в 1980-х випустив два альбоми в стилі класичного кантрі.
Склалося в нього й з продюсерством – разом із Арнольдом Ріфкіна заснував кінокомпанію Cheyenne Enterprises, яка зняла близько трьох десятків фільмів.
У чому ж полягає акторський феномен Брюса Віліса? Мабуть, – це варто повторити! – у сполученні сили і вразливості, що не лишає байдужими ані жіночу, ані чоловічу частини аудиторії. Він – ніжний велетень Голлівуду.
Міцний горішок із добрим серцем.

You might also like

Режисери сучасного українського кіно

Мирослав Слабошпицький Український кінорежисер і сценарист. Лауреат Державної премії України імені Олександра Довженко. Працював репортером кримінальної хроніки, писав сценарії для кіно і телебачення. Один з його сценаріїв, “Чорнобильський Робінзон”, в

Благодійний аукціон яєць Фаберже у Лондоні

Пасхальні яйця легендарного ювеліра Карла Фаберже, створені ним для Російської імператорської родини, завжди привертали увагу шанувальників розкішних і красивих речей, а також тих, хто просто обожнює милуватися вишуканими коштовностями. Роботи

Музика Тунісу

Традиційна національна музика Тунісу, що називається «малуф» (malouf) і є одним із найцікавіших явищ у культурному житті тунісців. Заслуговує на увагу історія розвитку традиційних стилів. Під впливом культур інших країн